Дерев’яний, кам’яний чи стовб з металу різної висоти та діаметра з вирізьбленим лицем, рунами та символами символізував та вказував на важливе місце подій, точку відліку для нових починань і точку завершення справи. Якщо справа завершилась вдало то перед стовпом ставили квіти, трави, овочі та фрукти. Іноді перед ідолом палили вогнище, танцювали та готували їжу, відзначали важливу подію чи успішне завершення справи. Іноді на стовпах вирізали лиця богів, людські та не людські, залежно кого собі уявляв автор, для того, щоб символічно довірити свою таємницю чи дати собі якусь важливу обіцянку.

Стояти перед стовпом (кумиром ідолом)— означало дати собі обіцянку чи заректися на цьому місці.

Вислів — до нього говориш ніби до стовпа — мали на увазі що людина може тільки вислухати, а не допомогти.

Особисто стовпам у вигляді ідолів древні слов’яни, арійці не молились. Стовп, ідол не вважався божеством. Богам слов’яни молились медитуючи — стоячи, сидячи. Молитва це під’єднання на підсвідомості до загальної інформаційної бази всесвіту через супровід чи дозвіл богів. Іноді біля стовпа мольфари входили в транс використовуючи мак, коноплю, гриби та інші рослини як каталізатор, щоб вийти за межі підсвідомості, стовп – ідол тоді служив як уявний центр від якого не можна було віддалятись більш ніж на відстань витягнутої руки, щоб не втратити контакт зі світом в якому закладений стовп. Іноді в процесі медитації, друїд, шаман, мольфар… на стовп наносив символи, руни тексти, позначки які потім нагадували про отриману інформацію під час молитви. І служили ніби інструкція до дій та нагадування.

До речі мольфаром, характерником, шаманом, друїдом не могла бути людина хрещена і належна іншим богам. Мольфар не може бути рабом, слугою та приклонятись перед чужими богами.

Іноді на стовп, що ставили як обеліск наносили надписи, що благословляли рід, такі стовби ставили родичі дітям та іншим родинам на їхній території в подарунок, як знак поваги та нагадування про родинні стосунки, в таких місцях давали родини родинам слова клятви про мир і взаємодопомогу в потрібний час. На тому місці домовлялись про якісь спільні родові селищні справи, про похід на війну, чи об’єднання родів для спільної оборони власних територій. Стовпів було стільки – скільки та присутніх родин, що вступили в союз. З часом родини зростали та потрібні були додаткові землі, для розв’язання земельних питань збиралися представники сусідніх родів на межі з землею на яку претендує родина, узгоджували справу і ставили стовби, кумири (куми) які указували на кількість присутніх родів при договорі.

Молоді пари, що одружувались — приносили кумирам квіти, як дари родам, запрошували та пригощали їжею, вином, брагою кумів (представників роду). Якщо якийсь з родів забував про домовленість і незаконно відбирав чужу землю сусідніх споріднених родів, то збирались інші голови родів (куми) біля ідолів кумирів (кумів) і сокирами відрізали ніс ідолу, родина якого порушила клятву дану перед стовпами — кумирами (кумами) від цього пішла приказка “втратив лице”.

Кумами називали поважних представників родів, що давали якусь клятву перед кумирами (кумир, кум це — дерев’яний стовп з характерними ознаками окремого роду (лице роду) його також називали кум!).

Стовпи у вигляді ідолів ставили воїни перед тим як ішли на війну, для того, щоб було до чого повернутись. Ніби відзначали свою територію, поле, город, житло. Хто проходив попри такий стовб розумів, що територія має власника.

Мольфари, шамани ставили істуканів в лісах на вершинах гір, там де відчували максимальний комфорт під час медитації.

Ми також можемо мати таке секретне місце, відзначене ідолом, для медитації чи просто місце де комфортно можна посидіти самому з собою і подумати про щось в спокої, щось спланувати, і якщо все вийде чудово, то чому б там це не відзначити якимось особливим способом!?)

ДВА СТОВБА

Два ідоли — це честь і совість. Перед ними дають клятву, зарікаються собі, іншим чи колективну.
Ідолів вирізали з дерева в яке ударила блискавка, вважається що воно має найбільший енергетичний потенціал.

Такі ідоли не великого розміру ставлять в домі, бажано в окремій кімнаті. Перед ними медитують та моляться богам, всесвіту через свою підсвідомість.